Заткнути пресу: хто з нардепів боїться антикорупційних розслідувань?

Адже, як не дивно, вбивають не тільки росіяни – українську державу вбиває тотальна корупція, масштаби якої є безпрецедентними. Проте боротись з корупцією українська влада чомусь не дуже поспішає, навпаки намагається закрити рота тим, хто її викриває. Зокрема в українському парламенті зареєстрований і вже пройшов перше читання законопроект № 14057, який передбачає право фігурантів розслідувань корупційних злочинів видаляти критичні матеріали про себе та змушувати журналістів мовчати. Головний ініціатор законопроекту – спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук. Серед інших авторів – одіозні нардепи, які ставали об’єктами журналістських розслідувань. Що загрозливого в цьому законопроекті і хто з нардепів від Чернігівщини підтримав його у першому читанні?

«Проект Закону про внесення змін до Цивільного кодексу України у зв’язку із оновленням (рекодифікацією) положень книги другої» – саме так називається те, що може кардинально вплинути на свободу слова в Україні. В експертному середовищі його вже встигли охрестити законопроектом про цензуру.

Серед співавторів – опальний нардеп Максим Бужанський, фігурант журналістських розслідувань, Андрій Клочко, якого підозрюють у незаконному збагаченні після сюжету «Bihus.Info», Богдан Торохтій – також фігурант їхнього матеріалу, та нардеп Роман Каптєлов, про московську не задекларовану квартиру якого розповіли «Схеми», після чого НАБУ відкрило справу.

Якщо стисло, то законопроект авторства Руслана Стефанчука – про право фігурантів розслідувань видаляти критичні матеріали про себе та змушувати журналістів мовчати. Серед авторів законопроекту про приборкання журналістів переважно депутати від «Слуги Народу», але фактично за нього проголосували депутати з усіх фракцій. Десятки з них були фігурантами журналістських розслідувань. Більшість з них хотіли б, щоб журналісти не могли робити їх відомими та псувати і так небездоганну репутацію.

У Центрі протидії корупції – авторитетній громадській організації, яка висвітлює факти та протидіє корупції, побоюються, що в разі ухвалення законопроекту журналісти ризикують опинитися під загрозою мільйонних позовів і з ризиком цензури з боку судів. Наприклад, у законопроекті є норма, яка пропонує автоматично визнавати недостовірною інформацію, що не закріплена у судовому вироку. Натомість корупціонери отримують легальний механізм приховувати власні зловживання, блокувати викриття та чистити архіви від незручних матеріалів. Експерти Центру протидії корупції підготували детальний аналіз законопроекту та розповіли про найсуттєвіші ризики, які він несе.

Презумпція недостовірності без вироку суду

«Недостовірною вважається інформація, яка порушує презумпцію невинуватості, доки вину особи не доведено…» (ч. 2 ст. 277 Цивільного кодексу України).

Ця норма встановлює правило, за яким будь-яке повідомлення про ймовірний злочин автоматично вважається недостовірним, якщо відсутній обвинувальний вирок. Таким чином, навіть якщо журналістська інформація базується на документах, публічних виступах прокурорів чи матеріалах слідства, то до вироку вона отримує клеймо «недостовірна». Це фактично унеможливлює роботу журналістів-розслідувачів та обмежує суспільне право на своєчасну інформацію.

У чинному законодавстві такого правила немає: журналісти можуть писати про підозри, дотримуючись обов’язку згадати про презумпцію невинуватості. Запровадження «презумпції недостовірності» є кроком назад. Як слушно зауважили журналісти «Bihus.Info», у такому випадку суспільство не дізналося б про резонансні корупційні схеми, розкриті розслідувачами, адже вироків у цих справах роками немає.

Відповідальність за оцінки та «тон»

«…Якщо оціночні судження висловлено у формі, що принижує гідність… може бути покладено обов’язок щодо компенсації моральної шкоди» (ч. 2 ст. 277 ЦК).

Оціночні судження – це думки, критика, суб’єктивні коментарі. У чинному законодавстві вони не підлягають спростуванню чи відповідальності, оскільки не можуть бути ні правдивими, ні неправдивими. Запропонована норма вводить новий критерій: форма викладу. Якщо суд визнає, що журналіст «надто різко» висловився, може бути присуджене відшкодування моральної шкоди. Це відкриває шлях до каральних позовів проти незалежних медіа.

У чинній редакції Цивільного кодексу такого немає – відповідальність настає лише за поширення фактичної неправди. Запропонована новація руйнує цей баланс і створює умови для масових SLAPP-позовів – таких собі «ляпасів» для журналістів. Ідея проста: заможний чиновник чи бізнесмен подає до суду не для того, щоб виграти справу, а щоб дати «ляпаса» і показати, хто сильніший. Такі позови зазвичай на мільйони гривень, а їхня мета – залякати редакцію, виснажити її ресурсами й часом. Це спосіб змусити журналістів двічі подумати, перш ніж братися за нове розслідування, навіть якщо вони впевнені у своїх фактах. До 2027 року Україна має ввести анти-SLAPP законодавство, але поки нардепи тільки створюють умови для більшої кількості таких позовів. Як слушно зазначають медіа, ця норма може призвести до самоцензури. Як наслідок редакції будуть уникати гострих формулювань, побоюючись судових санкцій.

«Право на відповідь» навіть на правдиву інформацію

«Право на відповідь здійснюється незалежно від достовірності поширеної інформації…» ( ч. 5 ст. 277-1 ЦК).

Це означає, що будь-яка особа, навіть якщо про неї опубліковано перевірені факти, може вимагати публікації власної «відповіді». У результаті журналісти, які оприлюднили правдиве розслідування, змушені будуть розміщувати тексти, що спростовують чи перекручують реальність. Таким чином, редакційний простір перетвориться на місце для маніпуляцій та «відбілювання».

Зараз право на відповідь діє лише тоді, коли поширено недостовірні дані. Нове положення повністю змінює логіку: право поширюється на всі випадки. Це перетворить ЗМІ на «стенди для мікрофонів», адже будь-хто зможе нав’язати редакції свою версію подій незалежно від того, чи відповідає вона фактам.

«Право бути забутим» і видалення «неактуальної» інформації

«Фізична особа може вимагати… вилучення, знеособлення, знищення інформації… а від операторів пошукових систем – припинення видачі посилань… якщо така інформація є недостовірною, неактуальною… або втратила суспільний інтерес…» (ст. 302-2 ЦК).

Запровадження «права бути забутим» дає можливість вимагати видалення чи деіндексації (зникнення сторінок сайту з результатів пошуку) навіть правдивих матеріалів. Категорії «неактуальності» чи «втрати суспільного інтересу» не мають чітких критеріїв, і цим можна легко зловживати. Колишні чиновники зможуть аргументувати, що вони «вже не публічні особи» і тому старі розслідування мають бути вилучені. Це призведе до масового «зачищення» інформаційного простору.

У чинному законодавстві такого права не існує: можна лише спростовувати недостовірну інформацію. Ініціатива створює нову категорію обов’язків для ЗМІ та пошукових систем. Як слушно зауважили журналісти Ліги та «Bihus.Info», у такому вигляді ця норма дозволяє, так би мовити, переписувати історію та приховувати минулі зловживання, залишаючи суспільство без доступу до важливої інформації.

 Винятки з «права на забуття»

«Положення цієї статті не застосовуються, якщо обробка даних необхідна для: здійснення права на свободу слова і думки; виконання обов’язків в інтересах суспільства; досліджень; охорони здоров’я; або якщо дані стосуються публічної особи у зв’язку з виконанням нею службових функцій…» (ч. 3–4 ст. 302-2 ЦК).

Формально проект передбачає запобіжники. Матеріали про публічних осіб чи суспільно важливу інформацію не підлягають видаленню. Проте формулювання надто загальні й залишають простір для маніпуляцій. Суди можуть визнати, що колишній чиновник більше не є публічною особою, і ухвалити рішення про видалення публікацій про нього.

У чинному праві таких винятків не було, оскільки не існувало й самого «права бути забутим». Тому вони подані як запобіжник, але їхня нечіткість робить їх майже фіктивними. На практиці це не захистить архівні матеріали – корупціонери зможуть доводити, що їхні справи «втратили суспільний інтерес» і вимагати очищення інформаційного простору.

Хто і як голосував з нардепів від Чернігівщини?

Експерти Центру протидії корупції роблять висновок про те, що законопроект №14057 у нинішньому вигляді створює непропорційні й небезпечні обмеження свободи слова.

«Цей законопроект потребує суттєвого перегляду. З нього мають вилучити норми, які вводять цензуру, переслідування та суперечать стандартам свободи слова. Інакше Україна ризикує зробити крок назад у розвитку незалежної журналістики й відкрити можливості для тотального контролю влади та бізнес-груп над усім інформаційним простором», – кажуть в ЦПК.

Дуже символічно, що увесь цей треш депутати ухвалили на наступний день після звіту Єврокомісії: 229 – «ЗА»!

Найбільшу кількість голосів – 178 – дала фракція «Слуга народу». Від Чернігівщини з цієї фракції підтримали законопроект «про цензуру» такі народні депутати: Валерій Зуб, Сергій Гривко, Максим Зуєв, Олександр Сова, Олег Семінський та Павло Халімон.

Що стосується інших фракцій парламенту, то за перешкоджання журналістським розслідуванням проголосували троє нардепів з фракції «Європейська солідарність», 10 – з «Батьківщини», 8 – позафракційних, 17 – з «Платформи за життя та мир», по 11 – з групи «Довіра» та «Партія «За майбутнє». Нуль голосів дала фракція «Голосу».

Валерій Дубіль, який представляє Чернігівщину у фракції «Батьківщини», був відсутній в залі, не голосував за законопроект Борис Приходько з групи «Довіра». 

Віталій Назаренко